Літній відпочинок в Солотвіно

  Лiто 2004 року 7 серпня я та мої друзi Олег його дружина Iнга, Сергiй, Наталка о 5 годинi ранку виїхали з Новоселицi потягом Мамалига - Чернiвцi, в той день йшов дощ i як органiзатор був дуже засмучений не сприятливою погодою в Карпатах, на наступнiй станцiї Легучини (с. Зелений Гай) до нас пiдсiв Андрiй i ми веселою компанiєю поїхали до м. Чернiвцi, чому компанiя весела - тому що, коли ми зайшли в потяг перед нами вiдкрилася картина сплячого вагона (5 година ранку) але ми своїми голосами всiх розбудили, особливо це вдалося Сергiєвi в нього до рюкзака було причеплене вiдро яке зачепило не одну голову пасажирiв потягу.
При прибуттi в м. Чернiвцi ми сiли в маршрутне таксi i доїхали на автовокзал де ми взяли квитки на автобус. На автобуснiй станцiї до нас мала приєднатися Люда - це знайома Сергiя. Чекати прийшлось чекати довго тому що запiзнився автобус нарештi автобус приїхав ми надзвичайно швидко поскладали речi в багажному вiдсiку, але знайомої Сергiя ще не було видно, але в останнiй момент вона з'явилась.
Подорож автобусом виявилась не зовсiм короткою приблизно 8 годин, але ми не падали духом i продовжували шуткувати i розважати один одного, поки ми їхали по Iвано-Франкiвськiй областi за вiкном автобуса все ще йшов дощ, це не сприяло нашому позитивному настрою. Ось i закiнчилась Iвано-Франкiвська область i на першiй же зупинцi ми помiтили що дощу немає i тут навiть не було.
I нарештi зупинка яку ми всi так чекали пгт. Солотвiно. Взявши всi свої речi ми рушили до солоних озер де я планував зупинитись. При приходi на мiсце не всi були задоволенi великою кiлькiстю людей, Олег з Iнгою розраховували на безлюдне мiсце, але менi вдалося їх умовити залишитись тут на ночiвлю, а потiм якщо не сподобається то переїдемо.
I ось ми вже почали розкладати свої намети i створювати наметове мiстечко яке складалось з 4 наметiв. Наше проживання почалося їжi тому що дорога була далека i цiлу дорогу майже нiчого не їли.

Другий день ми розпочали приготування чаю в вiдрi i маже все вiдро сiм чоловiк випили почались воднi процедури та сонячнi ванни, озеро знаходилось вiд нас в 30 метрах та в 52-х схiдцях. В озерi плавати дуже цiкаво, тiло пiднiмає на поверхню хочеш чи не хочеш ти цього.
В наступнi днi ми шукали собi розваг: знайшли мало вiдомий музей соледобування в якому екскурсовод з незвичайною вимовою для моїх вух, я не гадав що соледобування таке цiкаве i що iсторiя цього мiстечка така насичена подiями. В музеї ми побачили картину з прiсного озера нам сталi цiкаво де воно знаходиться. Наступного дня ми вирiшили знайти це озеро в лiсi, але як виявилось крiм озера в лiсi ще є джерело.
Прогулюючись по мiсту ми потрапили на Українсько-Румунський кордон який роздiляє рiчка Тиса. Нажаль прикордонник нас не пустив до моста який з'єдную двi держави.

В 30-ти кiлометрах вiд нашого мiсця дислокацiї знаходиться географiчний центр Європи, сподiваючись на гарну подорож ми вирiшили вiдвiдати це мiсце, так рано ми виїхали в напрямку м. Рахова на попутному автобусi, подорож розпочалася гарно, але не доходячи 300м до намiченої цiлi як нас зупинив прикордонний пост i поставив вимогу щодо пред'явлення наших паспортiв, як виявилось лише в однiєї особи паспорт був всi решта забули в палатках або взагалi не взяли з дому. Томку моя порада якщо їдете в туристичний похiд не залежно куди носiть з собою паспорт, i тодi не буде виникати запитань у представникiв влади. Тому в географiчному центрi Європи ми були не довго всього декiлька хвилин.
В пгт. Солотвiно є республiканська алергологiчна лiкарня в якiй лiкують солями, а саме спускають в соляну шахту. Нажаль ми туди не потрапили, а в наступнi рази обов'язково потрапимо.

В загальному вiдпочинок сподобався лише було "мало" такий я зробив висновок з висловлювань моїх друзiв. Погоднi умови в Солотвiно не звичайнi: цiлий день жарить сонце, а в ночi йде дощ i буває не маленький.